« І рушник вишиваний на щастя, на
долю дала…»
Тримаємо в руках вишитий рушник.
На нім рукотворна історія мого рідного
Полтавського краю, благословенної землі.
Стелемо вишитий рушник усім, хто вирушає із дому. Розстеляємо його на порозі в знак української гостинності, в чистім полі – щоб
цінити і берегти волю. Вишитий рушник , як два лебединих крила, як доля. На вишитому рушникові наш хліб і сіль – дар рідної
землі. Він оберіг кожної української родини .
Саме йому в Яблунівській сільській
бібліотеці був присвячений родинно –народознавчий вечір «І рушник вишиваний на
щастя, на долю дала…»
На свято були запрошені
представники сільських родин із родинними оберегами – рушниками. Їхні розповіді
про рушникову долю здебільшого ставали розповідями про історію самої родини.
Виявилось, що майже кожний рушник вишивали для когось, дарували комусь,
благословляли ним когось.
Родинному рушникові Тетяни
Кононенко більше дев»яноста років. Він є
оберегом для трьох поколінь . Передається по жіночій лінії сім»ям , де
народжується дівчинка, бо ,як говорить Тетяна Омелянівна, саме жінка є
берегинею родинних святинь.
Такий же довгий вік має
стародавній рушник Галини Басараб. Вишили його в с.Вороненцях. Ним прикривали ікони. А коли приходив час
весілля, то ним благословляли синів на спільне подружнє життя.
На домотканий весільний рушник
Валентини Сисенко у свій час стали
чотири покоління молодят. Він передається кожній подружній парі як сімейний
оберіг.
Багата рушниками сім»я Галини
Гончаренко. Всі жінки старшого покоління ткали і вишивали. Їхні домівки сяяли різнобарв»ям рушників покутників. І святкові , і трагічні
події в родині не обходились без вишитих рушників. Для наступних поколінь вони
стають рукотворною історією великого
роду Гончаренків.
Цінують і бережуть вишиті рушники
молоді жінки родини Огородніх: Наталія – як пам»ть про маму, Оксана та її мама
Ольга Миколаївна – як сімейні реліквії.
Це і незвичайні стародавні
полотна , вишиті бабусями і прабабусями червоним і чорним хрестиком . І сучасні різнокольорові рушники, які вишила
Оксана своїм синам Максимові та
Олександрові, щоб благословити їх на першу життєву стежину від батьківського і
шкільного порога.
Шанованим гостем на вечорі був сільський
голова Микола Миколайович Опанасенко . Він
і його мама Надія Кузьмівна принесли теж дорогий їхній родині рушник. Цим
рушником благословляли батьки сина Миколу на випускному вечорі. Його життєва
стежина розпочалася, як і у всіх його однокласників. Але потім поперек неї стала Афганська
війна. Сім»я чекала сина, вірила в його
повернення. Мама берегла рушник. Тому з
таким трепетом в серці часто співає Микола Миколайович всім відому «Пісню про рушник»
На святі були представлені
рушники із інших сіл нашого району.
Своєрідною вишивкою відрізнились рушники колишньої родини Дмитренків із
села Золотухи. Ярина Затинна передала на
свято полотняні вишиті рушники своїх прабабусі Вовкодав Наталії Іванівни та
бабусі Пустовой Катерини Федорівни
із Чайківщини. Любов Чеберяк принесла дивовижної краси рушники, вишиті в Коростені,
що на Житоммирщині.
Гості та учасники заходу розповідали про оздоблення
рушників, про значення візерунків на них, про виготовлення рушникового
полотна. Та з особливим трепетом – про
матерів, бабусь, прабабусь, які створили цю красу. І оживала пам»ять роду, його історія, пов»язана
з диво-творінням.
В ході підготовки до свята
виявилось , що вишивані рушники є в кожній родині. У когось вони й досі прикрашають оселю. Хтось
їх береже як родинні обереги. Хтось – як пам»ять про матерів , бабусь, прабабусь,
що створили це диво, але самі вже
відійшли у вічність. Хтось віддав своїм дітям
чи внукам, щоб не перервалась ниточка пам»яті роду.
Родинно – народознавчий захід
вийшов яскравим, пісенним і зворушливим.
Ожило минуле. В посмішці і в сльозі.
А весняне сонце цілувало рушники.
 |
| Микола Миколайович та Надія Кузьмівна Опанасенки |
 |
| Більше дев"яноста років родинному рушникові Т.О Кононенко |
Рушники для синів О.В.Прохоренко
Коментарі
Дописати коментар